Сценарій

Ми пам’ятаємо тебе, Тарасе!

Голос із мікрофона             Який потрібно мати

                                               В душі безсмертний цвіт,

                                               Щоб хвилювати людство

                                               І через сотні літ.

                                               Яким зарядом треба

                                               Наснажити слова,

                                               Щоб пісня і сьогодні

                                               Звучала, як нова… 

                                                                                     

Ведучий                                Сьогодні ми відзначаємо 200 - річчя з дня народження нашого національного генія, великого сина українського народу – Тараса Григоровича Шевченка.

                                               Він був – як легенда, як притча,

                                               І слава витала над ним,

                                               Але ж бо, хоч повен величчя,

                                               Для нас він лишився земним.

Ведуча                                   День народження і день смерті Тараса Шевченка стоять поряд – 9 і 10 березня. Між цими двома березневими днями – 47 років життя, яке стало славою і гордістю нашого народу, тріумфальним початком і вершинним досягненням нової української літератури.

Ведучий                                І все-таки день народження і день його смерті, фатально ставши поряд, обпікають душу невимовним болем, спонукають глибоко відчути: у мученицькому житті нашого Кобзаря, заповненому по вінця титанічною боротьбою за право кожної людини називатися людиною, за право кожного народу називатися народом, не було чи майже не було місця для життя у звичайному розумінні, для повного відчуття того людського щастя, про яке мріяв Тарас, коли виливав свою душу в улюблену пісню.

          Звучить пісня «Зоре моя вечірня».

Ведуча                                   В похилій хаті, край села,

                                               Над ставом чистим і прозорим,

                                               Життя Тарасику дала

                                               Кріпачка-мати, вбита горем.

Проектується «Родина Шевченка»

Малий Тарас                       Там матір добрую мою,

Ще молодою — у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми,

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!..

(Звучить мелодія пісні „Он, люлі, люлі, моя дитино» (сл. Т.Шевченка, муз. народна). Під музику виходять три старшокласниці у білому вбранні: Доля (у терновім вінку, боса). Муза, Слава.

Доля                                      Я тиха доля, доленька Тараса…

В вінку терновім, боса на снігу…

Втирала сльози, зронені завчасно,

Співала  люлі  ще у сповитку.

Я проводжала маму Катрю в вічність.

Разом з Тарасом  свічку їй несла.

Тарас                                     В того доля ходить полем,

Колоски збирає.

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає.

Муза                                               Ходімо, хлопче, я шлях твій освічу і

До волі стежку протопчу»

Слава                                    Я, хлопчику,  твоя Мінливая зоря.

Зі мною, я знаю -

Доведеться йти на іспит.

А може, й на тортури, та одначе,

Ніхто не відбере твій тихий світ,

Що в глибині душі сміється й плаче.

Ведучий                                        Столітнії очі, як зорі, сіяли.

                                               А слово за словом сміялось, лилось:

                                               Як ляхи конали, як Сміла горіла,

Сусіди од страху, од жалю німіли.

І мені, малому, не раз довелось

За титаря плакать. І ніхто не бачив,

Що мала дитина у куточку плаче.

Ведуча                                   Почалося не життя Тарасові – мука. Завжди голодний, у         немитій сорочці, в драній батьковій довгій свиті, босий і простоволосий зимою і літом.

Вірш «Мені тринадцятий минало»

(Малий Тарас)

Ведучий                                Йшли роки… Роки поневірянь, пригнічень, знущань… Але, мабуть, Шевченко народився під щасливою зорею, як казала колись баба-повитуха. 22 квітня 1838 року став найщасливішим днем у житті Шевченка – його було викуплено з кріпацької неволі. Було йому 24 роки…

Ведуча                                   Треба з усією категоричністю підкреслити, що Шевченка було звільнено не лише за гроші, виручені від лотереї, проведеної в царській сім’ї…Ці гроші внесли друзі Тараса -найімовірніше те ж саме „велике й людинолюбне тріо» — Брюллов, Жуковський та Вієльгорський.

(На екрані –ілюстрації до сюжету про викуп Шевченка з неволі)

К. Брюлов. Портрет Жуковського  

Ведучий                                Почалось недовге вільне життя поета. Він навчається в Академії мистецтв, стає улюбленим учнем Карла Брюлова, пише свої перші вірші, які через три роки увійшли до його першої поетичної збірки.

До збірки ввійшло 8 творів молодого поета. Свою першу книгу Т. Шевченко назвав “Кобзар”, який видав поміщик Петро Іванович Мартос у 1840 р. До нього входило вісім творів: “Думи мої…”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ’яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”. Тираж першого видання складав 1000 примірників.

    

                          Проектується перше видання « Кобзаря»

Ведуча                                   За наступними виданнями поетичних творів Т. Шевченка також закріпилася назва “Кобзар”.     На час видання другої книжки у 1844 році Т.Шевченко був уже досить популярний поет. В це видання увійшло ще декілька поезій: „Гайдамаки”, „Причинна”, Слепая”, „Тризна”, „Микита Гайдай” та „Назар Стодоля”. Це видання мало назву „Чигиринський Кобзар”.

Останнє прижиттєве видання 1860 р. містило 17 творів. У 1867 р. вийшла перша посмертна збірка творів Т. Шевченка, яка теж розширила коло його поезій. Доповнювалися новими віршами і наступні видання “Кобзаря”. Тому  сучасна збірка “Кобзаря ” містить 240 творів.

На Поділлі також друкувалися окремі поетичні твори Т. Шевченка. Вони вийшли збіркою  “Малий Кобзар” у місті Кам’янці-Подільському в 1919 р.

                        Проектується друге видання «Кобзаря»

                                 Вірш «Осії. Глава 14»

Ведучий                               За час навчання в Академії Тараса тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури та живописні твори.

Ведуча                                 Збереглася одна з перших робіт Шевченка,                  виконана з професійними навиками, - "Погруддя жінки" 1830р. Цей малюнок він подарував родині Уварових, про яких згадує в автобіографічній повісті "Художник".

                       

                        Проектується « Погруддя жінки»

Ведучий                               Карл Брюллов став учителем молодого Шевченка. У повісті "Художник" автор описує цю подію, яка докорінно змінила його життя. Це була найсвітліша доба в житті Тараса Григоровича. Він тішиться своєю свободою та пише братові: "Живу, учусь, нікому не кланяюсь, і нікого не боюсь... велике щастя бути вільним чоловіком..." Його успіхи привернули увагу зразу ж на вступних екзаменах до Академії мистецтв у Петербурзі. Шевченко малює в основному аквареллю.

Ведуча                                 Акварель «Циганка – ворожка» (1841р) удостоєна срібної медалі Академії мистецтв. Бажає й боїться почути про своє майбутнє вродлива молода селянка. Перед чужою долею схилилася ворожка. Сміливо дивляться очі кучерявого дитяти, цей погляд прямий і невідворотний, як сама доля.

                           Проектується «Циганка – ворожка»

Ведучий                               Шевченко робить ілюстрації до своїх власних творів. Він не міг не написати портрет улюбленої героїні Катерини.

                                              Олійне полотно «Катерина» теж є зразком побутового жанру. У центрі картини – молода дівчина – жінка, героїня однойменної  поеми.

                                       Проектується «Катерина»

Ведуча                                 В Академії мистецтв Шевченко опановує техніку гравюри, робить граверні портрети Суворова, Кутузова, Барклая-де-Толлі. Він ілюструє "Историю князя Италийского, графа Суворова-Рымкинского" для видання "Гальванографія", виконує гравюру "Король Лір", виправлену з допомогою гальванотехніки.

Показ слайдів

Ведучий                                У 1843 році поет подорожує Україною, відвідує місця, дорогі його серцю, робить замальовки. Україна постала перед поетом з усіма злиднями та гнітом, під тягарем яких стогнало закріпачене селянство, брати, родичі Шевченка, увесь його народ. Скрізь бачив Тарас Григорович, як знущаються з кріпаків лукашевичі, трепови, тарновські та інші поміщики-кріпосники.

                                                                                  

                                        Проектується «Живописна Україна»

    Тарас 

                                                 І я прозрівати

Став потроху… Доглядаюсь, -

Бодай не казати.

Кругом мене, де не гляну,

Не люди, а змії…

І засохли мої сльози,

Сльози молодії.

І тепер я розбитеє

Серце ядом гою,

І не плачу, й не  співаю,

А вию совою.

                                                                          

Ведуча                                 У червні 1843 року Шевченко приїхав до Києва. Вивчаючи місцеву старовину, готував малюнки для художнього альбому "Живописная Украина", який мав намір саме тоді видавати.

В листі до Бодянського від 29 червня 1844 р Шевченко писав: "...Я рисую тепер Україну - і для історії прошу вашої допомоги; я, здається, тойді вам розказував, як я думаю це зробить. Бачте, ось як. Нарисую види, які єсть на Україні, чи то історією, чи то видом своїм прикметні, вдруге - як теперішній народ живе, втретє - як він колись жив і що виробляв..."

У складі Київської археологічної комісії в 1845 р. він подорожував Київщиною, Полтавщиною, Поділлям, Волинню, Чернігівщиною. Своїми роботами Кобзар мріяв показати шанувальникам мистецтва красу України, щедро втілену в природі, людях, історії.

Проектуються картини

"Будинок Котляревського в Полтаві", "Вознесенський собор у Переяславі" та інші роботи цього періоду.

Ведучий                               Творчість Шевченка-художника в останні академічні роки та під час подорожей до України була надзвичайно багатогранна. Не без успіху він виступає і як жанрист, і як пейзажист, нарешті, як майстер портрета. Одночасно він показує свою майстерність і в техніці олійного живопису, акварелі, рисунка й навіть офорта.

Демонструються роботи:

 "Аскольдова могила", акварель; "Видубецький монастир у Києві", офорт; "Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі", сепія.

                                      Вірш «Доля»

Ведуча                                    Високою майстерністю відзначено жіночі портрети 1843 – 1847 рр.: Маєвської, Закревської, Кейкуатової, Горленко. Психологічна характеристика поєднана в них

                                               із високим гуманістичним поглядом на людину.

Проектується «Жінки в житті Шевченка»

Ведучий                                        Зі щирою симпатією та співчуттям пройняті окремі картини періоду заслання. Особливою теплотою наділяв митець образи дітей «Байгуші» 1853, «Байгуші під вікном»  1855-1856 рр.

                                  Проектується «Образи дітей»

Ведуча                                   Серед досягнень Шевченка – гравера слід назвати такі роботи, як «Автопортрет зі свічкою» 1860 р, «Автопортрет у шапці та кожусі» 1860 р.

                                   Проектується «Автопортрет»

               

Ведучий                                    Саме завдяки таланту художника Шевченко здобув волю й перед ним відкрився широкий світ.

Ведуча                                    Вже на засланні Шевченко запише до свого щоденника: «Самому не віриться, а дійсно так було: я із брудного горища, я – нікчемний замарашка, на крилах перелетів у чарівні зали Академії мистецтв…»

Ведучий                                Починався Шевченко-поет з балад «Причинна», «Тополя», «Утоплена», «Русалка», «Лілея». Хто не знає цих чудовий творів? Уже в тих ранніх баладах відчувається рука великого майстра.

Уривок з балади «Причинна»

                                              

Ведуча                                   Шевченко повною мірою усвідомлював роль поета в суспільному житті. Поетові думи, перелиті в поетичні рядки, - це квіти його душі, рідні діти. Тяжкі, тривожні думи про болі рідної землі, про страждання народу ятрять серце, не дають спокою,змушують поета «нудити світом». Саме туди, у рідній край, посилає Шевченко вистраждані рядки-думи.

Ансамбль «Думи мої, думи»

Ведучий                                1843 рік…Шевченко – відомий поет (у 1840 році вийшла його збірка «Кобзар»), студент Петербурзької Академії мистецтв, після довгої розлуки їде в Україну, повен райдужних мрій і задумів. Та невеселою була його зустріч з Україною.

Ведуча                                   Страждання кріпаків для Шевченка, вчорашнього кріпака, були особистим горем. Він не міг спокійно дивитися на своїх земляків, яких знівечило кріпацтво. Його серце заклекотіло полум’ям гніву до кріпосників, російського самодержавства, а ще більше боліла душа за співвітчизників, що змирилися із своїм рабським становищем, забули своє славне минуле.

Ведучий                                1845 рік… Шевченко знову в Україні. Позаду Академія мистецтв. Шевченко мріє оселитися в Україні: це був час розквіту творчих сил поета. З-під його пера виходять поеми «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим…». Він стає одним з найактивніших членів таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського братства. Але скрізь, де не бував поет, всюди бачив неправду: панство розкошує, а селянство бідує. На папір лягають гнівні Шевченкові слова.

                            Проектується другий період творчості                                                 

Ведуча                                   У світовій ліриці немає митця, який би з такою любов’ю і таким сумом оспівав жінку-матір, сестру, кохану, дружину, їхнє тяжке життя в експлуататорському суспільстві. Для Шевченка жіноча доля згустком болю, що запікся в його серці. Кріпацька неволя – це доля рідної матері, яку передчасно в могилу нужда і праця положила, доля сестри Катрі, Ярини, Марії – голубок молодих, у яких коси в наймах побіліють.

Вірш «У нашім раї на землі»

Ведучий                                5 квітня 1847 році Шевченка заарештували і в супроводі двох жандармів відправили до Петербурга. Тут у казематі Петропавловської фортеці під невсипущим оком жандармів він пише одну з найкращих своїх творів. Не власна доля хвилює Шевченка, а доля його народу, його вбогої неньки-України.

Муза              

Холодні стіни каземату

І зверхні окрики катів.

А руки прагнуть малювати:

Душа волає щирих слів.

А де ж папір? Його й шматочка

-Заборонили навесні.

О, як мережив він рядочки,

А малював би ночі й дні.

Ведуча                                   Але тут, у тюремній камері, він згадує й іншу Україну, ту, яку він запам’ятав у безжурному, хоча й короткочасному, але щасливому дитинстві

Слава          

Такі поети не вмирають,

Їх пам’ятатимуть віки

Прийде забрати каземату

Вкраїна серцю дорога,

Садок вишневий коло хати

І схилить гілку до чола.

Загоїть рани, сльози витре,

Загляне в душу аж до дна…

Вірш «Садок вишневий коло хати»                       

Проектується «Садок вишневий коло хати»

Ведучий                                Сучасники поета не раз відмічали його величезну волю до життя. Як не гнула і не ламала його доля: тюрма у   Петербурзі (за революційні вірші і участь у Кирило-Мефодіївському братстві), десять років тяжкої солдатської неволі – він знов і знов знаходив у собі сили жити і творити, його знали як художника, поета, навіть скульптора.

Ведуча                                   Шевченко був душею спектаклю. А під час антракту подарував глядачам несподіваний сюрприз: раптом піднялася завіса, заграла музика, на сцену вийшов Тарас, одягнений українцем, і молодий прапорщик, одягнений українкою. Так такого гопака вдарили!

Український народний танець

Ведучий                                Після закінчення слідства поетові «за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений государ-император высочайше повелеть соизволил: определить Шевченка рядовым в Оренбургский корпус, под строжайший надзор, с запрещением писать и   рисовать, и чтобы от него ни под каким видом не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений»

Ведуча                                   Розпач, безнадія охоплюють душу поета в засланні. Лише вірші, у яких поет виливає свій біль та мрії про Україну, тримають його на світі

Шевченко

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За нею душу погублю! (задумується)

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю,

Караюсь, мучуся… але не каюсь!

Уривок з поеми «Неофіти».

Ведучий                                Коли душевні муки великого Кобзаря досягли свого апогею, почали приходити листи з радісними повідомленнями: друзі клопочуться про його звільнення. Такі вісті, мов сонячне проміння, зігрівали зболене поетове серце, додавали сил. Нарешті в серпні 1857 році прийшла воля, про яку він пізніше в листі до актора Щепкіна з іронією писав: «Тепер я в Нижнім Новгороді на волі – на такій волі, як собака на прив’язі».

                               Проектується

Муза                                      Я була вірною тобі і ніколи не покидала тебе, Тарасе. І коли ти був солдатом, самотнім і забутим, здається, цілим світом, я теж була поряд. Це я допомогла тобі створити 100 віршів, 7 поем, повісті, щоденник, цілий ряд картин.

Слава                                    Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує! Знать до Бога

І голос той і ті слова

Ідуть меж люди!..

Доля                                      І знов мені не привезла

Нічого пошта з України…

За грішнії. Мабуть, діла

Караюсь я в оцій пустині

Сердитим Богом. Не мені

Про теє знать, за що караюсь,

Та і знать не хочеться мені.

Доля                                      Співець-патріот, мученик, засланець так мріяв ще повернутися на омріяну Україну, подивитися на її широкополі лани, вилити там своє горе.         Мрія Шевченка – оселитися в Україні – так і не здійснилася. Власті,як вогню,боялися перебування Шевченка на «гайдамацькій» Україні, де кожному кріпакові відоме було ім’я, Кобзар. Остання подорож Шевченка в Україну не підбадьорила його духу, а ще більш охмарила скрізь. В Україні він бачив лихо… Народ в ярмі, своїх рідних братів і сестер бачив на панщині, бачив, що «кругом неправда і неволя». Заспокоїтися нічим йому було.

Шевченко (звертається до Долі):

Ти не лукавила зі мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сироті стала…

… Ми не лукавили з тобою.

Ми просто йшли;

У нас нема Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!   

          

 (виходять)

Слава                                    «Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа… Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.» Так сказав про Кобзаря інший геній українського народу — Каменяр.

                                Проектується

Муза                                     Тебе чують, Тарасе, і крізь століття, і голос твій їм душі окриля.

Ведуча                                  Василь Захарченко, лауреат Державної премії імені Т.Г.Шевченка, яку він одержав у роки незалежної України, зазначив: «Вся Шевченкова поезія пронизана, як наша блакитна атмосфера сонцем, почуттям державності, болем і тривогою за майбутнє України, саме через бездержавність її…. Шевченко ставить Україну, її незалежність, вище над усе.» Тож вчімося у нього любові до України!

                              Вірш «Пророк».

Ведучий                                        У росяні вінки заплетені століття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе. Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

1.      

Ведуча                                   Не пройшли безслідно десять років заслання, поетові уже ніщо не могло повернути втрачене здоров’я. У тяжких муках, у чужому краї помирав він. Удосвіта 10 березня 1861 року серце Шевченка перестало битися.

Ведучий                                Минуло 200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово між нами.

Ведуча                                   Дух Шевченка й нині тримає нас. Без нього не буде нашого повернення до власного пракореня. Місце Шевченка сьогодні не тільки на покуті в рушничку і Кобзарі! На полиці, як у серцях і головах наших. Він  – Пророк, Месія, Спаситель, символ знедоленої України, її щоденна молитва, настільна Біблія.

                                      Проектується

Ведучий                                Будьмо гідними слова Тарасового, долучімо до його любові до України свої серця, недаремно ж він стукає в них і змушує нас пам’ятати, «хто ми і чиї ми діти».

Ведуча                                   Тож нехай «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для нас – зберегти мову народу, його звичаї, його пісні й пронести все це через віки.

Ведучий                                Нехай вогонь його душі запалить у ваших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, свого народу.

                                                 

Ведуча                                   Право покласти корзину з квітами до пам’ятника Т.Г.Шевченка надається учням.

1.Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій

2. Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

3. Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

4. І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

 Ведучий                               Сьогодні до нього, нашого Пророка, звертаємо свої погляди. З його ідеалами, помислами звіряємо свої кроки в утвердженні Української держави.

Ведуча                                   Віримо, що здійсняться пророчі Тарасові слова.